КОНКУРС ЛІГИ СТАРШОКЛАСНИКІВ «ЛЕГЕНДИ, ПРИТЧІ ТА МІФИ МОГО КРАЮ»
Авторський колектив: члени Президентської ради Неморозької ЗОШ І – ІІ ст. Звенигородської райради Черкаської області
Авторський колектив: члени Президентської ради Неморозької ЗОШ І – ІІ ст. Звенигородської райради Черкаської області
Керівники: Босенко Л.В., Голик А.О.
Неморож моя.
Дріма село на пагорбах широких,
А за селом - кургани-сторожа.
Отак ти й снишся серцю довгі роки,
Батьківська земле, Неморож моя.
І оксамити Неморожі рідної,
Де стежечка дитинства пролягла.
Від батьківської хати і до поля
Живуть в мені, як птаха два крила.
Біля криниці журавлі вербові
Лягли, як льон, блакитні небеса.
В душі ще змалку полум’ям любові
Живе твоя незмірена краса.
О Неморож, і рідна й дорога ти,
Ти завжди будеш в нашім серці жить,
Бо тут живуть невтомні і прекрасні
Хороші люди щедрої душі.
Слова А.С.Голик, бібліотекар с. Неморож
Музика С.Я. Бабченка, художній керівник будинку культури
«… Оті простенькі сільські байки, як дрібні,тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси,простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль,коли вам люба мама чи бабуся оповідала легенди та байки , не забудете до смерті…» (І.Франко).
«Кожне дерево з плоду свого пізнається.» (Біблія. Матф., 7, 18.).
Тема дослідження : Легенди, притчі та міфи мого краю.
Мета дослідження: дізнатися про історію села Неморож, про легенди, міфи, притчі, що свідчать про виникнення назви села, річки, вулиць; передавати духовну спадщину із покоління в покоління.
Учасники дослідження: члени Президентської ради учнівського самоврядування Романенко Роман, Євтушенко Вадим, Шкапенко Каріна.
Хід дослідження: - ознайомлення з шкільними літописами «Історія школи», «Історія села»; - збір інформації про село Неморож з друкованих видань сільської та районної бібліотек; - збір інформації про село Неморож в мережі Інтернет; - запис спогадів жителів села Неморож; - вивчення історичних документів Звенигородського краєзнавчого музею; - збір фотоматеріалів. Очікуваний результат : - розширення кругозору та поглиблення знань про рідне село Неморож; - пропаганда духовної та історичної спадщини села неНеморож серед громадськості - оформлення зібраних матеріалів для ознайомлення учнів школи; - оформлення матеріалів для участі в районному конкурсі «Легенди, притчі та міфи мого краю»
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Не́морож — село в Україні, Звенигородському районі Черкаської області. Населення — 830 чоловіка (2010р.).Село розташоване на правому березі річки Гнилий Тікич за 5 км на північний захід від районного центру — міста Звенигородка та за 24 км від залізничної станції Звенигородка. Через село проходить автошлях Звенигородка — Київ. На північний захід – річка Неморозь, урочище «Церковище», відкрите Іваном Павловичем Гірником. Обстежувалося 1985 р. Тальянківським загоном ТКЕ ІА АН УРСР під керівництвом В. О. Круца. Матеріали зберігаються у фондах Звенигородського краєзнавчого музею. Належить до другої фази нобелівської локальної групи (етап ВІІ-СІ).
ЗВІДКИ ПІШЛА НАЗВА СЕЛА НЕМОРОЖ?
ЛЕГЕНДА 1. Давно це було. Поселялися люди там, де місцевість для життя гарна і земля родюча. Будували вони собі житло, обробляли землю, обзаводилися деяким господарством, займалися мисливством та рибальством. Та не мали місця їхнього проживання назв. І мали вони одне ймення – народ. На берегах мальовничої річки Гнилий Тікач розташувалося поселення. Жили там люди добрі, допитливі, щирі. Любили вони ловити рибу. Ось одного разу впіймали вони невідому тварину чи то рибу. Збіглося охочих подивитися на диковинку сила-силенна. Всі дивилися, дивувалися, сперечалися. Одні кричали: - Та це ж - морж! Інші заперечували: - Ні, не морж! Чи так це було, чи ні… Переказ цей з сивої давнини. Але, кажуть, з того часу село біля річки має назву Неморож. Живуть у ньому трудолюбиві, щирі, допитливі люди, які, до того ж, люблять порибалити.
ЛЕГЕНДА 2. Дуже давно люди переходили з місця на місце, не маючи постійного поселення. Особливо скрутно було з утриманням худоби взимку: якщо кормами можна було запастися з літа, то з водою була проблема. Одного разу люди зупинилися на берегах Гнилого Тікича, адже тут гарна рослинність, поряд – ліс, де можна було вполювати здобич, для худоби - багаті пасовища, родючі ґрунти для вирощування різних культур. Влітку люди насушили багато сіна і вирішили залишитися зимувати в цих краях. Тим паче, що поряд протікала ще невеличка річечка, води якої поповнювалися з підземних джерел і при зниженні температури вода не замерзала ( «не морозилась»). Річечку почали називати Неморозь. З тих пір люди стали постійно тут проживати і своє поселення назвали Неморож.
Річка Неморож(в селі її називають Неморозь) починається маленьким струмком із села Водяники Звенигородського району. Вона прикрашає село Неморож, як намисто, великими водоймами, на які їх розділили греблі. Греблі сполучають лівобережні та правобережні поселення жителів села Неморож. Водойми в селі називають ставками. Вони багаті на підземні джерела. Одне з найбільших наземних джерел, яке називають Горобцевою Криницею, впадає в річку Неморозь та має дуже смачну корисну воду. З цього джерела беруть воду не тільки жителі с.Неморожі, а й жителі м. Звенигородки та інших місцин, які знають цілющу силу цієї води. Всім, хто втомився з дороги, джерело вгамовує спрагу Щорічно учні школи проводять операцію «Джерело»
Річка Неморож(в селі її називають Неморозь) починається маленьким струмком із села Водяники Звенигородського району. Вона прикрашає село Неморож, як намисто, великими водоймами, на які їх розділили греблі. Греблі сполучають лівобережні та правобережні поселення жителів села Неморож. Водойми в селі називають ставками. Вони багаті на підземні джерела. Одне з найбільших наземних джерел, яке називають Горобцевою Криницею, впадає в річку Неморозь та має дуже смачну корисну воду. З цього джерела беруть воду не тільки жителі с.Неморожі, а й жителі м. Звенигородки та інших місцин, які знають цілющу силу цієї води. Всім, хто втомився з дороги, джерело вгамовує спрагу Щорічно учні школи проводять операцію «Джерело»
Дзеркало душі села
Ставків намисто
Розсипалось в селі -
Дзеркальним блиском
Милує очі всім.
Там зорі й місяць спочивають.
Ставок їх ніжно пригорта,
На хвилях тихо їх гойдає,
Хлюпоче колискову їм вода.
А вранці сонце стежку прокладає.
Так гордо лебеді пливуть по ній,
Неначе у селі куточок раю –
Куточок наших потаємних мрій.
А ранньою весною співають жаби.
Оце так хор ! Оце так спів !
Хто ще не чув, той втратив так багато !
Бо описати це - не вистачає слів.
Рибалку любить наше все село.
Ставок лукаво мружить очі :
- Ану, карасика спіймає хто ?
Чи щуку, плітку, коропа хтось хоче?
Калини цвіт – і дітвора біжить купатись.
Ставок іскристо бризки розсипа.
Дітей він любить, що й казати,
І оповідками страшними не ляка !
Чому ж так сумно на душі ?
Ставок міліє, болотіє…
Тускніє дзеркало душі ставка,
І дзеркало душі села тускніє.
Романенко Роман
ЛЕГЕНДА 3. Річка Неморож приваблювала людей не лише чистою джерельною водою, а була ще багатою й на живність: різні види риб, раки, бобри, видри, качки, гуси тощо. Особливо цінувалася риба – бубирі, яка водилася лише в чистій джерельній воді. На базарі риба користувалася попитом, і тому людей - неморожан, що її продавали, називали «бубирями». Пізніше і всіх жителів села почали так прозивати. Всіх, хто приїжджає в село Неморож, зачаровує диво – річка Неморозь, яка, мов мереживом, обрамлена мальовничими берегами.
ЗВІДКИ ПІШЛИ НАЗВИ ВУЛИЦЬ СЕЛА НЕМОРОЖ?
БЕРЕЗИНА Село було розділене на вулиці – кутки. Перший з них - Березина, а назвали його так, бо ріс там березовий гай. І коли селяни почали будувати вулицю,біля кожної оселі росли берези. ХОЛОША Далі вулиця заходить в глухий кут, із якого був лише один вихід, тому її назвали Холоша. ЯР На південь пішла гориста місцевість, посередині якої був яр, з якого витікає з незамерзаючого джерела струмок, який впадає в річку Неморзь. І цей куток названий Яром. Хата з Яру невідомого неморозького селянина – бідняка, яка розташована в Київському музеї під відкритим небом.
КУЧАНІВКА В селі є куток Кучанівка, а назва його походить від кочових людей, які звідкись прикочували, побудувалися тут і стали проживати постійно. ЗАЛУГ На північ села розкинувся луг, зарослий осиками,вербами, вільхами. За лугом люди почали будувати вулицю і назвали її Залуг.
КУТ Є ще вулиця, яку в селі називають Кут, бо розміщений він між двома річечками, які течуть: одна з с.Мизинівка, а друга - від лісу із Бучинівки під кутом 90 градусів.
БУЧИНІВКА Назва Бучинівка теж має свою історію. Один пан жив у Києві, купив у селі Неморож частину річки і лісу у генерала Ротта. Цей пан тут постійно не проживав, лише приїжджав сюди з сім’єю влітку. Це була місцина, яка приваблювала усіх ласих до грибів та риби. В його маєтку постійно жив економ. Він тримав працівників, які обробляли землі та охороняли ліс і озеро бучками (великими палицями).
КАЦАПСЬКИЙ ХУТІР Далі йде куток Кацапський Хутір. Це було місце віддалене від села. За переказами, із Росії приїхала багата жінка (кацапка) і побудувалась там перша. Це було під час Столипінської реформи на початку ХХ століття. Після неї почали будуватися інші люди і так виник куток.
ЗАБОЛОТІВКА Є ще в селі куток Заболотівка. Через село протікає річка Неморозь, на якій побудували греблю і водяний млин. Загативши греблю, на кутку було постійно багнюка–болото. Тому і назвали цей куток за греблею Заболотівкою.
МОКІЇВКА На виїзді з села в сторону Лисянки, біля Гнилого Тікича, є куток Мокіївка (інколи «Мукіївка»). Це ім’я, прізвище чи прізвисько першого поселенця на тому кутку – Мокій. Влітку вулиці села потопають в барвах зелені, а взимку приваблюють до себе своєю казковою мрійливістю
ЛЕГЕНДА 4. Церковище Є в нашому селі Неморож чимало гарних місцин, які приваблюють до себе своєю загадковістю. Вони мають свої історії, свої таємниці. Одне з таких місць зветься Церковище. Історія появи цього місця передається в жителів села від одного покоління до іншого. Іноді навіть здається, що це дійсно так і було. А було це дуже давно. Біля ставка Бучинівка, що зараз знаходиться на окраїні села, були Кравцові землі, бо належали Кравцову. Там зараз горбиста місцевість, а, говорять, була рівна територія, що пролягла як скатертина. І лише в одному місці був пагорб. На ньому стояла гарна церква, в яку регулярно ходили люди. І ,невідомо, чому, але люди в чомусь завинили перед Богом. Одного дня, а це було велике свято, майже всі люди села були в церкві на службі. Ніхто не чатував на небезпеку, ніхто не чекав лиха, але жоден з церкви додому не повернувся – церква разом з усіма людьми ввійшла в землю, не давши нікому шансу вижити. Невідомо, чи то справді так, чи така сила віри в цю легенду в людей, але, говорять, коли у велике свято прикласти вухо до землі на тих землях, то можна почути дзвін церковних дзвонів.
Рідне село
Рідне село
Село моє у вербах і калині,
А як тут вишні навесні цвітуть…
Немає кращого ніде на Україні.
Здається, всі стежки сюди ведуть.
Цими стежками я люблю ходити,
Повірте (я не стану душею тут кривить)
Дерева із людьми так, як батьки із дітьми,
Уміють тихо – тихо і ласкаво говорить .
Береза шепче: будь вродлива й ніжна.
Калина каже: і про вірність не забудь.
А дуб говорить строго й ніби грізно:
Могутня будь, могутня будь…
Крокуй життям упевнено й сміливо,
Від вітру і від бурі не хились.
А як відчуєш, що нема вже сили,
До мене прихились, до мене прихились.
Верба схилилась тихо над водою
І руки – віти ніжно простягла.
Та й каже: будь завжди молодою,
Я дякую за те, що ти прийшла.
Пройду не раз ще цими я стежками.
Де б не була, завжди сюди вернусь,
Поговорю, зберуся із думками
І знову до серйозних справ візьмусь.
Євтушенко Вадим
ЮНА ПОЕТЕСА ОКСАНА КОЗЛОВЦЕВА
Оксана Ігорівна Козловцева народилася 4 жовтня 1990 року в селі Неморож Звенигородського району Черкаської області. Навчалася в Неморозькій школі.
Ще зі школи проявила себе як поетична натура - писала вірші, гарно декламувала, проявляла артистичні здібності. У дванадцять років написала свій перший вірш, присвячений чарівній природі села Неморож.
Після закінчення школи, навчалася в Звенигородському ПТУ №16. На даний час проживає в рідному селі, продовжує писати вірші, які наповнюють душу радістю і теплом. Оксана любить писати про природу, пори року, краєвиди села. Захоплюється поезією О.Блока, О.Пушкіна, Т.Шевченка, С.Єсеніна, Л.Українки та М.Лермонтова.
Від її віршів віє юністю, ніжністю, коханням і тривогою за рідний край, юна поетеса вірить, що доля її не зламає і вона надалі писатиме вірші.
Ще зі школи проявила себе як поетична натура - писала вірші, гарно декламувала, проявляла артистичні здібності. У дванадцять років написала свій перший вірш, присвячений чарівній природі села Неморож.
Після закінчення школи, навчалася в Звенигородському ПТУ №16. На даний час проживає в рідному селі, продовжує писати вірші, які наповнюють душу радістю і теплом. Оксана любить писати про природу, пори року, краєвиди села. Захоплюється поезією О.Блока, О.Пушкіна, Т.Шевченка, С.Єсеніна, Л.Українки та М.Лермонтова.
Від її віршів віє юністю, ніжністю, коханням і тривогою за рідний край, юна поетеса вірить, що доля її не зламає і вона надалі писатиме вірші.
Україна
Ти і падала, і піднімалась!
Умивалася кров’ю й слізьми.
Але йшла до кінця, не здавалась,
Виринала з болота й пітьми.
А тебе знову били й топтали,
Намагалися знищить навік
І ламали тебе, й проклинали,
Але ти не зімкнула повік.
Не здалась ти, моя Україно,
Мов богиня ти вийшла з вогню,
Хоч й залишились тільки руїни –
Ми збудуєм країну свою!
Ти і падала, і піднімалась!
Умивалася кров’ю й слізьми.
Але йшла до кінця, не здавалась,
Виринала з болота й пітьми.
А тебе знову били й топтали,
Намагалися знищить навік
І ламали тебе, й проклинали,
Але ти не зімкнула повік.
Не здалась ти, моя Україно,
Мов богиня ти вийшла з вогню,
Хоч й залишились тільки руїни –
Ми збудуєм країну свою!
***********
Ми розумієм материнський погляд змалку,
І дотик рук, лагідних й палких,
Уста, які цілують ніжно зранку
І ніжність слів, ласкавих і дзвінких.
Лиш мама зрозуміє без розмови!
Лиш мама приголубить і простить!
Розвіє ненька всі твої тривоги
І допоможе двері в світ відкрить.
О, мамо! Вчила ти любити
І поважати все, що навкруги.
Лиш мамин погляд можна зрозуміти!
До мами можна все життя іти.
Ми розумієм материнський погляд змалку,
І дотик рук, лагідних й палких,
Уста, які цілують ніжно зранку
І ніжність слів, ласкавих і дзвінких.
Лиш мама зрозуміє без розмови!
Лиш мама приголубить і простить!
Розвіє ненька всі твої тривоги
І допоможе двері в світ відкрить.
О, мамо! Вчила ти любити
І поважати все, що навкруги.
Лиш мамин погляд можна зрозуміти!
До мами можна все життя іти.
Весна
Скидає вже весна з землі холодні шати,
Останній іній струшує з гілля,
Вбира країну у зелені шати
І посміхається їй з ніжністю земля.
З полегшенням вдихає поле
І шелестять у відповідь ліси
І якось незвичайно пахне море
Стають чистіші навіть небеса.
З’явилися, напевно, перші квіти
І димом пахне над ставком
Не треба, земленько, тремтіти
Почне трава вже проростати над струмком.
Ти чуєш, земле? Пахне вже весною.
Такою ранньою і рідною такою.
Усю країну вкутує красою.
Ти чуєш земле? Пахне вже весною.
Скидає вже весна з землі холодні шати,
Останній іній струшує з гілля,
Вбира країну у зелені шати
І посміхається їй з ніжністю земля.
З полегшенням вдихає поле
І шелестять у відповідь ліси
І якось незвичайно пахне море
Стають чистіші навіть небеса.
З’явилися, напевно, перші квіти
І димом пахне над ставком
Не треба, земленько, тремтіти
Почне трава вже проростати над струмком.
Ти чуєш, земле? Пахне вже весною.
Такою ранньою і рідною такою.
Усю країну вкутує красою.
Ти чуєш земле? Пахне вже весною.
Вітер
У темряві, поміж сухих гілок,
Крадеться тиша тонкою струною.
І, мов засох, не дзюркотить струмок,
Лиш розмовляє вітер мовою німою.
І спів його крізь тишу проника
Далекими незнаними словами.
І щоб почути – прислухайсь зблизька
Відчуй цю пісню ніжними вустами.
А може розмовляє він з тобою?
Розказує історію правдиву
То тихо, а то голосно, з журбою,
Як бачив він у світі диво.
Відчуй нарешті силу всіх вітрів!
І зрозумій, що вільна їх порода
І чуєш ти не просто спів,
А пісню, в якій криється свобода!
У темряві, поміж сухих гілок,
Крадеться тиша тонкою струною.
І, мов засох, не дзюркотить струмок,
Лиш розмовляє вітер мовою німою.
І спів його крізь тишу проника
Далекими незнаними словами.
І щоб почути – прислухайсь зблизька
Відчуй цю пісню ніжними вустами.
А може розмовляє він з тобою?
Розказує історію правдиву
То тихо, а то голосно, з журбою,
Як бачив він у світі диво.
Відчуй нарешті силу всіх вітрів!
І зрозумій, що вільна їх порода
І чуєш ти не просто спів,
А пісню, в якій криється свобода!
Зімкнулись очі…
Зімкнулись очі
Й не тремтять уста
Навколо ночі
І пустота
Вже не побачиш
Ранкових хвиль
Вже не обтрусиш
Від пилу крил
Зімкнулись вії
Уста німі
Здійсняться мрії
Лиш не твої…
Зімкнулись очі
Й не тремтять уста
Навколо ночі
І пустота
Вже не побачиш
Ранкових хвиль
Вже не обтрусиш
Від пилу крил
Зімкнулись вії
Уста німі
Здійсняться мрії
Лиш не твої…
Буду
Хочеш – я стану дощем
І митиму твої руки.
Не треба вкриватись плащем,
Ти не почуєш і звуку.
А хочеш – я стану вітром?
Осушу і біль, і сльози.
Я пронесуся вихром над світом
Розвію над тобою грози.
Хочеш – я стану сонцем?
Просушу тобі дорогу,
Загляну в твоє віконце
І спалю твою тривогу.
Хочеш – я буду зимою?
Засиплю печаль твою снігом.
Розтану - і буду водою,
Замерзну – і стану льодом.
А хочеш, щоб стала тінню?
Ким хочеш, то тим і буду.
Повір, що усе я зумію!
Як хочеш, то й зірку здобуду!
Хочеш – я стану дощем
І митиму твої руки.
Не треба вкриватись плащем,
Ти не почуєш і звуку.
А хочеш – я стану вітром?
Осушу і біль, і сльози.
Я пронесуся вихром над світом
Розвію над тобою грози.
Хочеш – я стану сонцем?
Просушу тобі дорогу,
Загляну в твоє віконце
І спалю твою тривогу.
Хочеш – я буду зимою?
Засиплю печаль твою снігом.
Розтану - і буду водою,
Замерзну – і стану льодом.
А хочеш, щоб стала тінню?
Ким хочеш, то тим і буду.
Повір, що усе я зумію!
Як хочеш, то й зірку здобуду!
Відпусти
Не шукай ти мене у вітрі!
І у хмарах мене не шукай!
Я лиш можу сховатись в житі…
А як знайдеш – хутчіш відпускай!
Не шукай мене у промінні!
Серед зір мене не шукай.
Я лиш можу бути в камінні.
Прошу: швидше мене відпускай!
Не шукай ти мене у хвилях!
І в дощі мене не шукай!
Полину я від тебе на крилах.
Відпусти! Полечу я у рай!
********
Не шукай ти мене у вітрі!
І у хмарах мене не шукай!
Я лиш можу сховатись в житі…
А як знайдеш – хутчіш відпускай!
Не шукай мене у промінні!
Серед зір мене не шукай.
Я лиш можу бути в камінні.
Прошу: швидше мене відпускай!
Не шукай ти мене у хвилях!
І в дощі мене не шукай!
Полину я від тебе на крилах.
Відпусти! Полечу я у рай!
********
Вже зітхнув із полегшенням вечір…
Вже зітхнув із полегшенням вечір,
Що на зміну прийшла довга ніч.
Сон тихенько лягає на плечі,
А журба опадає з пліч.
І насниться цій ночі ласкавій,
Що зеленими стали поля,
Що заснув, навіть, вітер лукавий,
Засинає і небо й земля.
Що з дерев вже зійшов білий іній,
І холодні розтали сніги.
І весна привідкрила вже вії,
Щоб проснулися знову ліси.
Та вже сходить за обрієм сонце
І не ділась нікуди зима:
Від морозу замерзло віконце,
Не сумуй, нічко! Скоро весна!
Вже зітхнув із полегшенням вечір,
Що на зміну прийшла довга ніч.
Сон тихенько лягає на плечі,
А журба опадає з пліч.
І насниться цій ночі ласкавій,
Що зеленими стали поля,
Що заснув, навіть, вітер лукавий,
Засинає і небо й земля.
Що з дерев вже зійшов білий іній,
І холодні розтали сніги.
І весна привідкрила вже вії,
Щоб проснулися знову ліси.
Та вже сходить за обрієм сонце
І не ділась нікуди зима:
Від морозу замерзло віконце,
Не сумуй, нічко! Скоро весна!
Байдуже те, що завтра помремо…
Байдуже те, що завтра помремо,
Зате ми слід залишим після себе.
Сьогодні ж ми на світі живемо
І світ цей нас сьогодні вже тереби.
Ми бачили вже зиму і весну,
Культуру ми засвоїли й науку
І осінь вже стрічали не одну
З коханням йшли рука об руку.
Ми плакали, сміялись і тужили,
Раділи щастю і обходили біду,
Ну й що, що помремо, зате – ми жили.
Ми бачили вже осінь, й не одну.
Байдуже те, що завтра помремо,
Зате ми слід залишим після себе.
Сьогодні ж ми на світі живемо
І світ цей нас сьогодні вже тереби.
Ми бачили вже зиму і весну,
Культуру ми засвоїли й науку
І осінь вже стрічали не одну
З коханням йшли рука об руку.
Ми плакали, сміялись і тужили,
Раділи щастю і обходили біду,
Ну й що, що помремо, зате – ми жили.
Ми бачили вже осінь, й не одну.
Згадай
Чому каштани раз у рік цвітуть?
Чому лиш раз буває травень?
Чому солдат згадать лиш раз ідуть?
Чому камінні плити нас так манять?
Ми згадуєм, коли приходить час,
А подумки говоримо: «Так треба»
Чому ж вони подумали про нас
За нас віддали душу небу?
Повір – життя їм було дороге,
Та кров лили за неньку Україну
І знали те, що біль їх не мине,
Але любов сильніша до країни.
Згадай! І дітям накажи згадать!
Хай знають про Дев’яте Травня.
Адже солдат зумів життя віддать.
Відчуй же подих цей останній.
Згадай! І пам’ятай завжди.
Згадай! І забувать не смій!
І ближньому подай руки
І дякуй за здійснення мрій!
Чому каштани раз у рік цвітуть?
Чому лиш раз буває травень?
Чому солдат згадать лиш раз ідуть?
Чому камінні плити нас так манять?
Ми згадуєм, коли приходить час,
А подумки говоримо: «Так треба»
Чому ж вони подумали про нас
За нас віддали душу небу?
Повір – життя їм було дороге,
Та кров лили за неньку Україну
І знали те, що біль їх не мине,
Але любов сильніша до країни.
Згадай! І дітям накажи згадать!
Хай знають про Дев’яте Травня.
Адже солдат зумів життя віддать.
Відчуй же подих цей останній.
Згадай! І пам’ятай завжди.
Згадай! І забувать не смій!
І ближньому подай руки
І дякуй за здійснення мрій!
Огорни мене своїм теплом…
Огорни мене своїм теплом
І окутай ніжною красою
Я залишуся твоїм рабом
Збережу тебе і зацілую.
Розумію, невловимий час.
Тільки доля не вплива на тебе.
Пісня та написана про нас
І про птаху, що літає в небі.
Захисти мене своїм крилом
Від недолі і людських образ.
І узимку обігрій теплом
Адже пісня ця оспівує лиш нас.
Дай дощу, коли захочу пити.
Захисти від вітру і грози.
І повір – я дуже хочу жити!
І одне лиш прошу – не лиши!
Огорни теплом, моя країно,
Буду дбать про тебе і любить
Це покликання моє, бо я людина,
І заради тебе хочу жить!
Огорни мене своїм теплом
І окутай ніжною красою
Я залишуся твоїм рабом
Збережу тебе і зацілую.
Розумію, невловимий час.
Тільки доля не вплива на тебе.
Пісня та написана про нас
І про птаху, що літає в небі.
Захисти мене своїм крилом
Від недолі і людських образ.
І узимку обігрій теплом
Адже пісня ця оспівує лиш нас.
Дай дощу, коли захочу пити.
Захисти від вітру і грози.
І повір – я дуже хочу жити!
І одне лиш прошу – не лиши!
Огорни теплом, моя країно,
Буду дбать про тебе і любить
Це покликання моє, бо я людина,
І заради тебе хочу жить!
Я стану птахою і полечу…
Я стану птахою і полечу
В безмежне і блакитне небо,
Але від тебе не втечу
І знов повернуся до тебе.
Дістану зірочку з небес
Тобі положу на долоні
Ти скажеш, що нема чудес –
Та все ж тебе цілую в скроні.
Ти просиш сонечко дістати,
А не боїшся, що спопелюсь?
Я ж можу купою пилу стати,
Та ти прошепчеш – не боюсь.
Ти просиш взять тебе з собою
Я так боюсь тебе впустити.
Ти просиш вітер упіймать –
Хіба ж без нього можна жити?
Повір, що вітру не догнати,
Птахам без вітру не летіти.
Я стану птахою і полечу
В безмежне і блакитне небо,
Але від тебе не втечу
І знов повернуся до тебе.
Дістану зірочку з небес
Тобі положу на долоні
Ти скажеш, що нема чудес –
Та все ж тебе цілую в скроні.
Ти просиш сонечко дістати,
А не боїшся, що спопелюсь?
Я ж можу купою пилу стати,
Та ти прошепчеш – не боюсь.
Ти просиш взять тебе з собою
Я так боюсь тебе впустити.
Ти просиш вітер упіймать –
Хіба ж без нього можна жити?
Повір, що вітру не догнати,
Птахам без вітру не летіти.
ЛІКВІДАТОРИ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС
Нашим землякам (жителям сіл Неморож та Мурзинці), які рятували нас, нашу Україну від наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, присвячується.
Матеріали підготували учителі Неморозької ЗОШ І - ІІ ступенів Звенигородської райради Черкаської області = 2011р =
Шановний ліквідаторе наслідків аварії на ЧАЕС ! 26 квітня 2011 року – 25 років трагедії, що сталась на Чорнобильській атомній електростанції. Аварія дала тяжкі наслідки для всього українського народу. Та найбільший тягар ліг на плечі ліквідаторам наслідків аварії. Не кожен мав мужність наражати себе на небезпеку. Ми пишаємось своїми земляками, які проявили громадянську свідомість, захищаючи народ України від смертельного атома. Нехай народна повага додасть Вам сил та наснаги. Щиро бажаємо Вам міцного козацького здоров’я, родинного затишку, витримки, миру і спокою. З повагою колектив Неморозької загальноосвітньої школи
Жваненко Микола Михайлович
Жваненко Микола Михайлович народився 11 травня 1962 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області.
Про аварію на ЧАЕС дізнався з телебачення. Сам виявив бажання працювати в Чорнобильській зоні. На початку березня 1988 році був направлений з місця роботи – Звенигородського АТП 17108, де працював мотористом, в село Залісся. Займався там ремонтом автобусів. Проживали в дитячому садку, харчувалися в їдальні, для виконання робіт отримували спецодяг, який часто змінювали. Робочих періодично оглядали лікарі.
У кінці березня 1988 повернувся додому.
Нагород не має, пільгами ліквідатора ЧАЕС користується (14 днів до відпустки).
Дзюба Сергій Михайлович
Дзюба Сергій Михайлович народився 01 серпня 1960 року в селі Ленінське, Кроливецького району, Сумської області. Працював в управлінні механізованих робіт міста Черкаси, потім – міста Звенигородки, водієм автокрана.
У серпні 1986 року військкоматом був направлений на роботу в Чорнобильську зону. На той час був одружений, мав доньку. У зоні аварії працював кранівником, клав плити. Час перебування на об’єкті – 25 хвилин. Жили в бункері біля реактора, харчувалися в їдальні, отримували щодня по пляшці мінеральної води. Щодня після купання робочих оглядали лікарі.
Відправляли на шість місяців, та через шістнадцять днів Сергій Михайлович набрав допустиму норму опромінення і 4 вересня 1986 року повернувся додому.
Нагород не має, в 1986 році оздоровлювався в санаторії Закарпаття, частково
Жваненко Микола Михайлович народився 11 травня 1962 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області.
Про аварію на ЧАЕС дізнався з телебачення. Сам виявив бажання працювати в Чорнобильській зоні. На початку березня 1988 році був направлений з місця роботи – Звенигородського АТП 17108, де працював мотористом, в село Залісся. Займався там ремонтом автобусів. Проживали в дитячому садку, харчувалися в їдальні, для виконання робіт отримували спецодяг, який часто змінювали. Робочих періодично оглядали лікарі.
У кінці березня 1988 повернувся додому.
Нагород не має, пільгами ліквідатора ЧАЕС користується (14 днів до відпустки).
Дзюба Сергій Михайлович
Дзюба Сергій Михайлович народився 01 серпня 1960 року в селі Ленінське, Кроливецького району, Сумської області. Працював в управлінні механізованих робіт міста Черкаси, потім – міста Звенигородки, водієм автокрана.
У серпні 1986 року військкоматом був направлений на роботу в Чорнобильську зону. На той час був одружений, мав доньку. У зоні аварії працював кранівником, клав плити. Час перебування на об’єкті – 25 хвилин. Жили в бункері біля реактора, харчувалися в їдальні, отримували щодня по пляшці мінеральної води. Щодня після купання робочих оглядали лікарі.
Відправляли на шість місяців, та через шістнадцять днів Сергій Михайлович набрав допустиму норму опромінення і 4 вересня 1986 року повернувся додому.
Нагород не має, в 1986 році оздоровлювався в санаторії Закарпаття, частково
Кузьменко Володимир Іванович
Кузьменко Володимир Іванович народився 24 травня 1945 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області. Працював кіномеханіком в селі Неморож.
В Чорнобильську зону був направлений військкоматом 15 березня 1989 року. Жили в селах Ольки, Дитятки, Ратча. Звідти людей возили машинами на роботи в район аварії. Люди закопували в землю частини заражених автомобілів, вибирали вугілля зі сховищ і закопували в землю. Працювали з 9-ої до 15-ої години. Перебував там 121 добу.
Додому повернувся 19 липня 1989 року. Нагород не має, пільгами ліквідатора не користується
Кузьменко Володимир Іванович народився 24 травня 1945 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області. Працював кіномеханіком в селі Неморож.
В Чорнобильську зону був направлений військкоматом 15 березня 1989 року. Жили в селах Ольки, Дитятки, Ратча. Звідти людей возили машинами на роботи в район аварії. Люди закопували в землю частини заражених автомобілів, вибирали вугілля зі сховищ і закопували в землю. Працювали з 9-ої до 15-ої години. Перебував там 121 добу.
Додому повернувся 19 липня 1989 року. Нагород не має, пільгами ліквідатора не користується
Мельниченко Микола Петрович
Мельниченко Микола Петрович народився 07 травня 1967 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області.
Під час аварії на ЧАЕС, тобто в 1986 році, служив у військовій частині міста Біла Церква, Київської області.
22 жовтня 1986 року був направлений в зону аварії. Проживали в сусідньому від атомної станції селищі в наметах по 70 осіб. Харчували добре, організовували їм концерти, перегляд кінофільмів.
З 8-ої до 17-ої години працювали на об’єкті. Спочатку супроводжували пожежні машини. Пізніше виконували ремонтні роботи. Микола Петрович був також зв’язковим. В медичній картці зазначено, що під час роботи в Чорнобильській зоні отримав дозу опромінення 15 рентген 56 мілірентген.
Додому повернувся 06 травня 1987 року.
Має пам’ятний знак «Учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», користується пільгами ліквідатора ЧАЕС.
Мельниченко Микола Петрович народився 07 травня 1967 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області.
Під час аварії на ЧАЕС, тобто в 1986 році, служив у військовій частині міста Біла Церква, Київської області.
22 жовтня 1986 року був направлений в зону аварії. Проживали в сусідньому від атомної станції селищі в наметах по 70 осіб. Харчували добре, організовували їм концерти, перегляд кінофільмів.
З 8-ої до 17-ої години працювали на об’єкті. Спочатку супроводжували пожежні машини. Пізніше виконували ремонтні роботи. Микола Петрович був також зв’язковим. В медичній картці зазначено, що під час роботи в Чорнобильській зоні отримав дозу опромінення 15 рентген 56 мілірентген.
Додому повернувся 06 травня 1987 року.
Має пам’ятний знак «Учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», користується пільгами ліквідатора ЧАЕС.
Жваненко Іван Васильович
Жваненко Іван Васильович народився 19 січня 1938 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області. Працював на Ватутінському автокомбінаті. 26 травня 1986 року по наказу керівництва автокомбінату був направлений в село Грезля Поліського району Київської області. Разом з іншими водіями перевозив щебінь – засипали дороги, укріплювали, щоб менше виділялося пилу. В цьому ж селі залишився жити дід, який постійно ловив рибу і продавав за невелику плату водіям. Літаки розбивали хмари, пожежні машини поливали дерева (які були неприродно рудими) та дороги, щоб не піднімався пил.
Повернувся через шістнадцять днів.
Має медаль - пам’ятний знак «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС»
Жваненко Іван Васильович народився 19 січня 1938 року в селі Неморож, Звенигородського району, Черкаської області. Працював на Ватутінському автокомбінаті. 26 травня 1986 року по наказу керівництва автокомбінату був направлений в село Грезля Поліського району Київської області. Разом з іншими водіями перевозив щебінь – засипали дороги, укріплювали, щоб менше виділялося пилу. В цьому ж селі залишився жити дід, який постійно ловив рибу і продавав за невелику плату водіям. Літаки розбивали хмари, пожежні машини поливали дерева (які були неприродно рудими) та дороги, щоб не піднімався пил.
Повернувся через шістнадцять днів.
Має медаль - пам’ятний знак «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС»
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ
Неморозька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Звенигородської районної ради Черкаської області
Науково-пошукова робота «Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями»
Автори
Романенко Роман Анатолійович – учень 9 класу
Євтушенко Вадим Вікторович – учень 8 класу
Шкапенко Каріна Олександрівна – учениця 6 класу
Керівники
Босенко Людмила Василівна – педагог-організатор
Пікула Тамара Василівна – соціальний педагог
Мета дослідження :
- теоретично обґрунтувати поняття «дитина з обмеженими функціональними можливостями»;
- проаналізувати ставлення держави до дітей з обмеженими фізичними можливостями протягом 20 – ти років незалежності України;
- охарактеризувати соціально-педагогічну роботу з дітьми з обмеженими функціональними можливостями на рівні держави, області, району, села;
- виховувати гуманне ставлення молоді до людей з обмеженими властивостями.
Об‘єкт дослідження:
- діти з обмеженими функціональними можливостями.
Предмет дослідження:
- соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями в Україні, Черкаській області, Звенигородському районі, Неморозькій школі.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу щодо проблеми дитячої інвалідності.
2. Розглянути особливості соціально-психологічного розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями.
3. Визначити специфіку соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями в умовах дошкільних навчально-виховних закладів та загальноосвітніх шкіл.
1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу щодо проблеми дитячої інвалідності.
2. Розглянути особливості соціально-психологічного розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями.
3. Визначити специфіку соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями в умовах дошкільних навчально-виховних закладів та загальноосвітніх шкіл.
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ
АНОТАЦІЯ
Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпечені розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Тому викликом часу є формування гендерних компетенцій молоді. В даній роботі висвітлюється проблема гендерної рівності, гендерного виховання школярів. В посібник ввійшли матеріали роботи Неморозької школи Звенигородського району по проведенню методичної, виховної роботи, роботи з батьками з питань гендерної грамотності. Посібник рекомендований педагогам-організаторам, соціальним педагогам, класним керівникам для організації правовиховної роботи серед учнів 5-9 класів загальноосвітнього навчального закладу. з питання гендерної рівності.
«…Всі хлопчики й дівчатка стануть дружинами і чоловіками, батьками та матерями і навчити їх цього необхідно…» Василь Сухомлинський
Босенко Людмила Василівна – педагог-організатор
Пікула Тамара Василівна – соціальний педагог
var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont');
if (container) {
var parent = container.parentElement;
if (parent) {
const wrapper = document.createElement('div');
wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper');
parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling);
}
}
